Что в сказке волшебного и что реального похож ли сказ на сказку краткий ответ

Ответы на вопросы по сказу медной горы хозяйка что в сказе волшебного и что реального похож ли сказ на сказку толь до 5
предложений

2. Сказ похож на сказку. В нем также могут встречаться характерная композиция, а также в нем как и в сказке присутствует волшебство и особая сказочная суть. Однако сказ кажется более реальным чем сказка, он основан на фольклоре того места.

Быть патриотом значит иметь устоявшееся мировозрение, определённую систему ценностей, а так же любовь к родине и вещам, которые тебе так дороги, а так же способность уважения.

Итак, что же мы имеем. Большинство людей думаю, что патриот = любит не только себя, но и близких и место,где он проживает. Интересно, значит все патриоты должны быть хорошими и добрыми. Но,по-моему, люди, переходящие в это состояние патриотизма, становятся далеки от этого идеала как никогда. Почему же тогда мы все так стремимся стать патриотами? Ч
Я думаю быть патриотом это значит уметь чувствовать душевное состояние другого человека и уметь на него правильно среагировать, и конечно, объективно оценивать себя.

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю.

Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив.

Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника.

Читайте также:  Сказка о потерянном времени характеристика главных героев конспект урока

А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися.

Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках.

У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе «так-так-так», а як — сердите «ках-ках-ках!».

Я боюся зайти в хату, аж ось підходить дядько Себастіян і просить і передати матері листа від тата. Я радісно біжу — мамі тепер не до моїх ніг. Тільки от листа прочитати нікому — я вмію лише по-друкованому, мати не вміє зовсім. Тоді вона дає мені свої чоботи й посилає по дядька Миколу.

Коли вискакую на вулицю, чую в’їдливий сміх Петра Шевчика. Ми однолітки, але він хоче старшинувати наді мною, завжди підсміюється. Звертає увагу на мої чоботи й питає, чи це мамині. Я відповідаю. Що тепер вони вже мої.

Я пропоную побігти на річку. Ми біжимо разом, витанцьовуємо, Слухаємо, як тріщить крига — це щука хвостом лід розбиває, дивимося на сойку, на зайця й радіємо. Під ніздрястим снігом я знаходжу ніжну голівку підсніжника й розумію, що лебеді дійсно принесли на своїх крилах весну і життя.

Читайте также:  А сказку прочитать можешь

Источник

Поделиться с друзьями
Детский развивающий портал